Італія
Географічне положення
Італія — це країна, що розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає:
весь Апеннінський півострів;
великі острови Сицилія, Сардинія.
Клімат
Географічно Італія лежить у помірній кліматичній зоні. Через достатньо високу протяжність Апеннінського півострова, клімат відмінний на півночі, що належить до європейського континенту, та півднем, що оточений Середземним морем. Альпи ? частковий бар’єр проти західних і північних вітрів. Восени тяжкі, часом катастрофічні дощі.
За кліматичними особливостями Апеннінський півострів і острів Сардинія — типово середземноморські райони, тоді як Альпи і басейн По — центральноєвропейські. За винятком гірських місцевостей, де температура з висотою знижується, решта Італії насолоджується тривалим теплим літом. Зими на узбережжі м’які, з достатньою кількістю погожих сонячних днів. Однак лише південь Апеннінського півострова і Сицилію можна по праву вважати краєм апельсинів і маслин. У внутрішніх районах півострова на північ від Неаполя зимові заморозки заважають дозріванню цитрусових, а у верхньому поясі Апеннін сніг лежить до травня. У басейні По зими набагато суворіші, з частими туманами у зв’язку з тим, що тут застоюється холодне повітря, яке стікає з Альп. В Альпах з жовтня по травень бувають сильні снігопади, що змінюються тривалими періодами з ясною сонячною погодою, переважають низькі температури. Контрасти середніх температур найхолоднішого і найтеплішого місяців зменшуються з півночі на південь. У таблиці наведені середні температури липня і січня та суми опадів для ряду міст країни.
Річні опади між північними і середземноморськими районами 
Італії розподілені нерівномірно. Для півночі країни характерна достатня кількість опадів і їх рівномірний розподіл протягом року з максимумом зазвичай восени. У середземноморській Італії виражена літня посуха, тривалість якої зростає на південь, сягаючи максимуму в Сицилії та Апулії.
У географічному розміщенні опадів чітко простежується тенденція до їх збільшення з висотою. Наприклад, в Альпах та Апеннінах (за винятком низів долин) випадає 1000-1500 мм опадів за рік, що набагато більше від середніх показників для країни. Зазвичай опади над територією Італії утворюються за рахунок змішування повітряних мас з різними температурами і різним вмістом водяної пари під час проходження циклонів. Рідкі опади часто випадають у вигляді коротких руйнівних злив.
У Середземноморській Італії умови є несприятливими для розвитку сільського господарства не стільки через невеликі річні суми опадів, скільки через невизначеність термінів випадання опадів і їх зливовий характер. Крім того, найбільше опадів припадає на зиму, коли вегетація багатьох культурних рослин переривається. А розвиваються вони в період високих температур, коли зростає і потреба у волозі. Деревні культури можуть перехоплювати підземну вологу своїм довгим корінням, але польові культури потерпають від літньої посухи.
За винятком Альп, де зосереджені великі масиви хвойних порід — ялиці, сосни і модрини, в Італії збереглися лише невеликі залишки лісів, які в минулому вкривали майже всю територію країни. Листяні ліси з дуба, в’яза, тополі і верби в басейні По давно вирубані для розширення площ орних земель. Така ж доля спіткала засухостійкі вічнозелені дубові ліси на середземноморських прибережних рівнинах. Місцями ці ліси збереглися у вигляді чагарників, відомих під назвою маквіс, або макк’я, але на вапнякових ґрунтах вони поступилися місцем середземноморським верещатникам — гаріга. У деяких більш високих і зволожених місцевостях Апеннін вціліли древостої з дуба, каштана, бука і сосни. Багато підвищених територій використовувалося для лісовідтворення, там в основному висаджувалися європейські засухостійкі вічнозелені породи та австралійські евкаліпти.
Характеристика території
Площа території — 301 308 км?
Площа суші — 294 020 км? з яких
38,7 % — гори
39,7 % — пагорби
21,6 % — рівнини
Площа рік та озер — 7 210 км?
Гори: Альпи — на півночі, Апенніни — уздовж Апеннінського півострова з північного заходу на південний схід. Підняття Альп й Апеннін проходило в Кайнозойську еру під час формування Альпійсько-Гімалайського ланцюга. Альпійська дуга містить на своєму заході найвищі гірські масиви, серед яких виділяються піки Монблан — 4810 м, Монте Роза (Дюфур) — 4634 м і Монте Червіно (Маттерхорн) — 4478 м, що вкриті вічними снігами. Західні Альпи можна поділити на Приморські, Коційські й Ґрайські. Центральні Альпи підрозділяються на Пеннінські, Лепонтинські й Ретицькі. Східні Альпи поділяються на Доломитові, Карницькі і Джулійські. Висота гір знижується із заходу на схід. Апенніни нижчі за Альпи (пік Корно Ґранде — 2912 м) . Ланцюг Апеннін протягнувся на 1190 км. Ширина коливається від 30 до 150 км. До головної гірської системи Апеннін прилягають Тірренські та Адріатичні Преапенніни. Гірський рельєф Сицилії вважається продовженням Апеннінського ланцюга. Найвища точка — конус діючого вулкана Етна (3350 м). Гірські системи Сардинії разом з горами Корсики є рештками стародавнього гірського масиву Тірреніди, що здебільшого заглибився в море, а колись складав єдину гірську країну з Альпами й Апеннінами.
Рівнини: Падано-Венеціянська рівнина, розташована проміж південними схилами Альп та північними передгір’ями Апеннін, має площу 46 тис.км?, що складає 71 % від загальної площі рівнин Італії. Інші рівнини — це здебільшого невеликі за площею долини — розширення прибережних територій, як от: Пізанська, Маремма, Аґро-Понтіно, Кампанійська, низовина Селе уздовж Тірренських берегів; долина Тавольєре й Салентінський півострів на Адріатичному березі; низовини Сібарі та Метапонто — на Іонійському узбережжі.
Річкова система:
На Падано-Венеціянській рівнині розкинувся басейн найбільшої Італійської річки По, з площею водозбору майже 75 тис.км?. Цей водозбір забезпечується численними притоками, найважливішими серед яких є Адідже, Брента, П’яве, Тальяменто й Ізонцо
Річки, що живляться з Апеннін:
Маґра, Арно, Омброне, Тібр, Лірі-Ґарільяно, Вольтурно-Калоре, Селе належать до басейну Тірренського моря
Рено, Метауро, Тронто, Пескара, Санґро, Офанто течуть до Адріатичного моря
Брадано, Базенто й Аґрі несуть свої води до Іонічного моря
низовину Кампідано в Сардинії перетинають річки Тірсо та Флуміні-Манну
Озера: Біля підніжжя Альп розташовано багато озер льодовикового походження, в тому числі: Лаґо-Маджоре (212 км?), Комо (146 км?, найбільш глибоке — 410 м), Ґарда (370 км?). Озера Тразімено (128 км?), Больсена (113,5 км?), Брачано (57,5 км?), лежать в Апеннінських горах.
Столиця — Рим — Roma — 2,6 млн. людей, (1997 р.) з передмістями — 3,8 млн.
Великі міста — Мілан — 1,305 млн. осіб, Неаполь — 1,047 млн. осіб, Турін — 921 тис. осіб, Палермо — 686 тис. осіб, Ґенуя — 656 тис. осіб. Населення
Етнічний склад
На території Італії проживають італійці, німці (в області Трентіно-Альто-Адідже мешкає німецька община), французи (в області Валле-д`Аоста), словенці (в області Фріулі-Венеція-Джулія).
В багатьох італійців не можна знайти спільних фізичних
особливостей. Це можна пояснити великим впливом людей різних національностей в минулому. Етруски в Тоскані, умбрійці та греки на півдні переважали кількістю римлян, які потім «латинізували» всю країну і зберегли єдність до V ст. Євреї прибули в Італії під час існування Римської Республіки та залишилися до теперішнього часу. Після зруйнування Західної Римської Імперії, Італія зазнавала чисельних вторгнень і колонізації, що неминуче впливало на етнічний склад. В той час германські племена перетинали Альпи і оселялися на півночі, в той час, як середземноморські народи, прибуваючи з моря, колонізували південь. Візантійці переважали на сході п’ять століть, збігаючись в часі з домінуванням ломбардів (германське плем’я) в Беневенто та інших частинах материку. В IX ст. сарацини, які залишилися тут до нормандського вторгнення на почату XI ст. вдерлися в Сицилію. За нормандцями острів почали заселяти арагонійці в 1282 р. В 1720 р. Сицилія потрапила під правління Австрії.
Цей змішаний етнічний спадок частково пояснює чому сицілійці світлоокі та світловолосі в оточенні темнооких і темноволосих народів. За винятком сарацинського панування, Королівство Неаполь, що займало нижчу частину півострова, має схожу ситуацію, тоді як північна частина Італії, відокремлена від сходу Папською Державою, піддавалась набагато більшому впливові австрійців. Етнічне змішування в Італії продовжується до цього часу. Після 1970 р. до Італії почала з’їжджатися велика кількість іммігрантів із країн, що розвиваються. Переважно жіноча міграція з Філіппін і інших азійських країн порівнюється з чоловічім припливом з північної Африки. Імміграція інших африканців та латиноамериканців також дуже значна, так само як і імміграція з деяких країн східної Європи. Взагалі, більше одного мільйона іноземців проживає на італійській території.
Мова
Офіційною мовою країни є італійська. Англійську і французьку розуміють майже скрізь у готелях, ресторанах, у туристичних бюро. Німецьку — у першу чергу в курортних зонах на півночі. Літературна італійська мова існує тільки з часів об’єднання Італії в 1860 р. Італійці повільно приймали літературну мову, говорячи переважно регіональними діалектами. Остаточна прийняття італійської мови завдячує в основному приходу телебачення, що з’явилося майже в кожному домі. Еміграція XIX—XX століть також зіграла вагому роль поширенню літературної мови: багато місцевих діалектів не мали письмової форми, забов’язуючи італійців вчити італійську мову, щоб мати можливість написати своїм родичам.
Культура
Внесок Італії до європейської та світової культурної спадщини є надзвичайно великим. На сьогонішній день в країні знаходиться найбільша в світі (сорок чотири) кількість пам’яток ЮНЕСКО. Архітектура
Базиліка святого Марка у Венеції
Італійська архітектура виникла і в прямому і в переносному значенні на руїнах Древнього Риму.
Провідна Роль в архітектурі середньовічної Італії належала, церковній архітектурі. Найпоширенішим типом будівлі цієї епохи була базиліка. Найбільш передовим , не тільки в Італії, але й в усій Західній Європі було зодчество Ломбардії.
В XI ст. на базі розвинутих феодальних відносин в Італії з’являється романський стиль. Як і раніше домінує монументальна церковна архітектура, але в зв»язку з великим ростом міст розвивається будування міських стін, веж, башт, ратуш. Із будинків того періода ми можемо назвати базиліки Сант-Амброджо у Милані (XI век), Сан-Дзено у Вероні (1120— 1138), собори в Модені (1099—1106).
У Венеціїї та на півдні Італії був значний вплив візантійських майстрів, який особливо посилився після завоювання хрестоносцями Константинополя в 1204 році. У Венеції на місці церкви X століття було споруджено відомий собор Сан-Марко. Особливе місце займало мистецтво передової Токсани, де міста вже з середини XI століття домоглися повної самостійності.
В архітектурі цього часу важкий романський стиль поступово замінюється новим , більш динамічним та гнгучким готичним стилем, який придбав в Італії своєрідні риси. Арки майже завжди мали напівкруглу форму, архітектурний образ перейнятий спокоєм.
В готичному стилі будувались собори в Сієні (XIII ст.) , Орвієто (1285), у Флоренції (почалось будування в 1296). В північній Італії будувались розкішні церкви, які нерідко відрізнялись своїми величезними розмірами : Сан-Франческо У Болоньї, Сант – Антонио в Падауе, собор у Милані. Готика проникає також і у громадянське будівництво – — Палаццо Веккьо (1298) і лоджія деі Ланци у Флоренції, Палаццо Публико (1245) в Кремоні, та ще велика кількість палаців в Сієні, Орвієто, Флоренції.
В першій половині XIV століття своєю творчість 
виділяються такі видатні архітектори, представники флорентійської школи, як Андреа де Понтдера, який ввійшов в історій під іменем Андреа Пізано, та Андреа ди Чоне, відомий під іменем Андреа Орканья. В скульптурних та архітектурних працях Андреа Пізано поєднував проторенесансну ясність композицій з готичною стилізацією форм. Він керував будівництвом кампаніли флорентійського собору та спорудженням соборів в Орвієто(1347-1348). Орканья також брав участь у будівництві соборів в Орвієто та Флоренції (1359-1367).
В XV столітті італійська архітектура остаточно виходить з-під опіки церкви, пройнялася світськимм духом. Спираючись на античний та проторенесанький спадок, визначний італьянський архітектор,скульптор та вчений Філіппо Брунллескі (1377-1446) заклав основи всієї архітектурної епохи Відродження. На перевагу попередній епосі, провідним типом будівлі стає Палаццо — палац, міський особняк. Ця світська будівля мала великий вплив на церковне зодчество. Композиція фасадів з їх спокійними, простими, прямими лініями будувалась на основі ретельно продуманій раціоналастичної системи пропорцій. Лоджії та галереї надавали особливу легкість внутрішньому двору будівлі, і без того наповненому щасливим та радісним настроєм. Споруди Бурллескі виражали нові гуманістичні ідеали, та відрізнялись гармонійнвстю, ясністю просторових рішень, легкістю та витонченістю. Серед праць майстра назвемо купол собора Санта-Марія делль Фьоре (1420-1436), капелу Пацци, Палаццо Пітті.
Через століття Вазарі зробить висновок про те, що саме цей майстер прийшов у світ, щоб «надати нову форму архітектурі, яка збилася зі шляху и блукала в пітьмі такий довгий час».
Учнем Філліпо Брунеллескі був архітектор та скульптор Мікелоццо ді Бартоломео (1396 — 1472). Він продовжив традиції, закладені вчителем, розвиваючи та удосконалюючи стиль епохи Відродження. Найвидатнішою працею цього архітектора — палаццо Медічі Ріккарді у Флоренції (1444-1459). Він також побудував ряд вілл на околиці Флоренції.
Поряд з Брунеллескі та Мікелоцці, однією з найвідоміших фігур раннього відродження є Леон Баттісті Альберті (1404-1472). Як і багато інших талановитих людей епохи Відродженн, він був людиною різносторонньою та вискокоосвеченим. Альберті займався філософією, етикою, правом, математикою, економікою, поезією, музикою, живописом, скульптурою, архітектурою, залишив своїм нащадкам багату кількість праць на латинській та італьянській мовах . Першим в історії італійського Відродження цей дивовижний майстер тав гуманістичним ідеалом «універсальної людини». Він творив у Флоренції, Ферраре, Ріміні, але на відміну від його попередників не керував будівництвом, а лише зіставляв проекти будинків та спостерігав за ходоб роботи. Споруди Альберті уособлювали собою єволюцію поглядів епохи Відродження. Так, на приклад, Палаццо Руччелаі (1446-1451) у Флоренції відрізнявся гладеньким, пишно убраним обрамленням порталів та вікон.
Релігія
Християнство. Більшість віруючих належать до католицької церкви. В 1984 р. був прийнятий конкордат, який скасовував примусове релігійне навчання в школах та зменшив фінансовий внесок держави до церкви. Близько 225 000 чол. вважають себе протестантами, в тому числі лютерани, методисти та баптисти. Вони всі є членами Об’єднання Євангельских Церков у Італії (Federazione delle Chiese Evangeliche in Italia). Кількість євреїв дуже зменшилася в період Другої Світової Війни через нациське переслідування. В 1987 р. єврейська громада одержала спеціальні права, які дозволяли не працювати в священний день відпочинку та святкувати всі свої свята.
В Італії переважає католицька релігія на чолі з Папою: її центр — Ватиканська держава в Римі.
Туризм
За оцінками фахівців, Італія являє собою туристський продукт вищого ступеня досконалості: міжнародна статистика відводить їй почесне місце у п’ятірці найбільш розвинених з погляду туризму країн світу, оскільки на вказану країну припадає 6% усього туристичного «обігу» нашої планети. Всесвітньо відома історія Італії, краса її природи, твори мистецтва, культурні пам’ятники, релігійні свята, мода й італійський стиль життя, вино й гастрономія — ось ті ключові пункти, які зробили Італію важливим туристичним центром світового рівня. 12 італійського ВВП формує сектор туристичних послуг, який таким чином є однією з основних галузей національної індустрії. В Італії склалася добре організована система прийому туристів, здатна одночасно прийняти 3.623.891 гостей. Вона складається з 33.341 готелів на 1.807.275 місць, 2.355 кемпінгів і туристичних поселень — 1.317.153 місця, 24.250 приватних квартир, що здаються в оренду (на 251.997 місць), 5.965 агротуристських комплексів на 68.413 місць та інших 3.286 одиниць різних форм прийому гостей — 179.053 місця (апартаменти з декількома власниками, притулки, пансіони, релігійні установи й будинки для прочан, тощо). Інші туристські об’єкти — природні парки, центри проведення конгресів, транспорт, пляжі, фунікулери, авто- і залізниці, порти й аеропорти, ресторани, дискотеки, гірські траси, мінеральні джерела тощо) у загальної розгалуженій і розподіленій по всій території Італії мережі утворюють, разом з державною туристичною організацією (у національному масштабі, а також на обласному й місцевому рівнях) систему прийому та розміщення туристів у Італії. Італійські області мають у своєму розпорядженні незліченну кількість автономних спортивних споруджень і розважальних комплексів, стадіонів, гімнастичних залів, басейнів, ковзанок і велодоріжок, танцювальних
залів й атракціонів, церков і монастирів, замків і фортець, цирків шапіто й цілодобових критих павільйонів, площ й обладнаних приміщень для проведення громадських видовищних заходів за всіх пір року, картами, маршрутами, прогнозами погоди, календарями виставок і подій, традицій, шопінгу, довідниками послуг.
В Італії загалом є 4 «перлини», побачити які необхідно: 1) Рим з його стародавніми руїнами й музеями Ватикану, 2) Флоренція, без якої неможливо уявити собі італійське Відродження, 3) Піза з її вічно падаючою вежею й 4) Венеція — ірреальне місто мостів і каналів, яке мріють відвідати буквально всі. І без кожного із цих міст думка про Італію буде неповною. Отже, для першого знайомства цілком достатньо маршруту по чотирьох вищезгаданих пунктах, з невеликими зупинками, наприклад, в Ассізі або Феррарі. Заключним акордом може стати відпочинок на морі, наприклад на чудовому курорті Лі-до Ді Езоло поблизу Венеції або ще краще — на Лігурійському узбережжі.
Знайомство з Італією можна почати й з півдня. У цьому випадку класичний варіант маршруту: Сорренто — Неаполь — Рим з оглядом стародавніх Помпеї й поїздкою на Капрі. Італійське мистецтво й культура широко привертають увагу іноземців, розбурхують їхню уяву. У результаті Італію щорічно відвідують мільйони чоловік, які з наснагою знайомляться із шедеврами живопису, скульптури й архітектури в «містах-скарбницях мистецтв». Відвідування тільки цих міст покриває 50% загального потоку туристів, що прибувають в Італію, як індивідуально, так і в складі груп. Кажучи про тенденції розвитку туризму в Італії, необхідно відзначити основні мотиви прибуття в країну іноземних гостей: 45 % туристів привертають 
культурно-історичні визначні пам’ятки, 43 % — кліматичні особливості, 27 % — природа, 30 % — поєднання всіх відмічених чинників. Розпал туристського сезону припадає на літні місяці — липень і серпень, що створює певні проблеми як для міст, так і для прибережних курортів, а також для індустрії гостинності країни в цілому. За кількістю місць у готелях Італія займає одне з провідних місць у Європі. Крім того, в прибережних районах центральної частини країни поширені табірні містечка, а на півдні — приміщення, що здаються в оренду. Щорічно Італію відвідують близько 60 млн. іноземних туристів, переважно з ФРН, Франції, Австрії, Швейцарії і Іспанії. Туристи з Німеччини займають провідні позиції не тільки за кількістю, але і за тривалістю перебування. Типові терміни перебування за турзапрошенням — до 2 тижнів (термін виїзду протягом місяця), за приватним — до 1 місяця (термін виїзду протягом 2,5 місяців), за службовим — до 1 місяця (термін виїзду протягом 2,5 місяців). Економічне зростання і спрощення валютного контролю останніми роками сприяли розвитку виїзного туризму. Жителі Італії в основному подорожують в сусідні держави.
Ця галузь має надзвичайно велике значення в житті Італії. За масштабами туризму країна стоїть на першому місці в світі (понад 50 млн іноземних туристів протягом року). Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземномор’я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив’єра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.
Італійські міста мають світову славу центрів туризму. 
Багато з них існують з часів Стародавнього Риму, були столицями середньовічних князівств і зараз є скарбницями творів мистецтва, історичних і архітектурних пам’яток. Серед них Болонья, Падуя, Парма, Піза, Равенна і багато інших. Саме італійські міста стали центрами, де в XII—XIV ст. зародилось найбільше університетів у Європі.
Італія має першокласну туристичну інфраструктуру і стабільну клієнтуру — жителів Північно-Західної Європи. Порівняно з Францією іноземний туризм в Італії є більш молодим (за віком туристів), дешевим (за середніми їхніми витратами). Величезний наплив туристів має і негативні наслідки. Багато пляжів забруднено, виникла загроза збереженню творів мистецтва.
